Якщо у дитини проблеми в новій школі
Я не психолог і не можу сказати, що знаю точну відповідь на це питання, але я на особистому досвіді, зіткнулася з цим, і разом з сином ми вирішили цю проблему.
Сподіваюся, моя розповідь допоможе і вам.
Передісторія:
Мій син здібний хлопчик і ми ретельно вибирали початкову школу. І вибрали дуже гарну гімназію. Серед усіх кандидатів на вступ за балами дитина була на першому місці. У процесі навчання його рейтинг за оцінками знизився. Класний педагог пояснювала це тим, що він при демонстрації своїх здібностей поспішає і допускає помилки.
Часто діти, яким від природи дані здібності, хороша пам\’ять, логіка і т. п. не дуже люблять напружуватися. Цей момент не обійшов і мого сина. У результаті до кінця початкової школи рейтинг його оцінок був вже не такий високий. Середнячок в класі. Ми пробували різні способи: переконання, покарання – результат один – забув, не встиг, був не уважний.
Крім зниження оцінок я спостерігала ще одну неприємну тенденцію. Мій син не тільки не прагнув бути першим у навчанні, але й у спілкуванні з хлопцями не особливо досяг успіху. Він вибрав собі одного друга і спілкувався тільки з ним. Потім друг вирішив, що в компанії хлопчиків заводив йому буде цікавіше. Спілкування з моїм сином зійшло на – ні. Дитина був дуже засмучений і вважав це зрадою.
Проблеми взаємодії з однолітками підтверджувалися й іншими прикладами. Син не любив їздити в літні табори, днями народження, коли діти приймати участь в конкурсах, він активності не проявляв.
Все це мене турбувало, фіналом став випускний вечір в 4-му класі. Коли почалася дискотека, більшість дітей намагалися вийти в центр кола і продемонструвати свої здібності в умінні танцювати. Мій син стояв біля стінки і невпевнено зображував якісь рухи.
Але ж він вміє красиво рухатися! Він відвідував бальні танці, а вдома коли звучала прикольна музика – він міг так запально танцювати – я бачила це не раз і завжди хвалила його за пластичність.
Я загадала синові питання – чому ти не прагнеш до спілкування з хлопцями? Чому ти не хочеш бути першим, приймати участь у змаганнях, перемагати і т. п. У відповідь син говорив «Мама я інший Їм зі мною не цікаво, а мені з ними». В принципі сильних потрясінь не було, ситуація була стабільна. І я думала, може він дійсно інший – не всім же бути лідерами.
В житті я часто спостерігала таку картину. Людина, наділена великими здібностями, високим показником ай Кью, деколи досягає менших результатів у роботі, ніж його менш здібні колеги. Це відбувається від нестачі впевненості в собі, сором\’язливість і не ініціативності.
Після початкової школи ми прийняли рішення перевести сина до школи з математичним ухилом. Він успішно пройшов випробування і його взяли.
Що мені робити?
Коли я зіткнулася з цим, мені здавалося, що виходу немає, і мій син виросте з комплексом ізгоя.
Він приходив з нової школи похмурий, спеціально простывал, щоб захворіти. Ми розмовляли з ним намагаючись з\’ясувати, в чому справа. Син казав, що не хоче йти в нову школу, з ним ніхто не хоче спілкуватися, дражнять і обзивають. Я думала це тимчасово і все поступово якось владнається. Але один раз син прогуляв урок англійської мови, при цьому розповівши мені у фарбах, як його на цьому уроці питали і як він добре відповідав. Про прогул я дізналася від вчителя.
– Чому ти збрехав мені? Запитала я сина.
– Мама я хотів, щоб ти мною пишалася, а насправді я не розумію, що мені каже вчитель, і дуже боюся здатися дурним, наді мною, отже всі сміються.
Тоді я зрозуміла, що треба терміново щось вирішувати. Потрібно діяти!
Ми відверто поговорили, і син розповів, як його обзивають. Не буду приводити тут ці слова, можу тільки сказати, що деякі з них він навіть вимовити не зміг. Такі вони були образливі. Для того щоб зрозуміти масштаб лиха – я змусила його написати на листочку. В цей момент я картала себе за те, що ми прийняли рішення перейти в іншу школу.
Пошук шляхів вирішення
Я вирішила дізнатися, як інші справляються з подібними проблемами, і стала дивитися на форумах. На них я прочитала таке:
– Якщо у дитини в школі були проблеми в спілкуванні, його дражнили, обзивали, не хотіли приймати в свою компанію – це може позначитися на всій його подальшого життя. Він може вирости закомплексованим невдахою і т. п.
Я не хотіла такої долі своєму синові.
– Потрібно терміново звернутися до класного керівника і шкільного психолога. Вони обов\’язково повинні допомогти.
Але як можна довірити їм цю важливу місію? Адже якщо вони допустять помилку, буде тільки гірше. Коли я вчилася в школі, у нашому класі був хлопчик, над яким всі сміялися. Після настанов педагога про те, що ми ведемо себе погано, діти перестали його дражнити, але і спілкуватися з ним не бажали. Зовні все було відмінно – немає конфліктів і т. п.
Такий розвиток подій мене не влаштовувало.
– Якщо все перераховане вище не допомагає – переводите дитину в іншу школу – радили на форумах.
У нас здібний хлопчик і ми спеціально обирали школу з сильним викладацьким складом. До того ж немає гарантій, що в іншій школі ситуація не повториться.
Цей варіант нас теж не влаштовував.
Найголовніше я розуміла, що проблема полягає не в новому класі або школі, питання не в умінні дитини позиціонувати себе в новому колективі.
З цією ситуацією стикаються багато і в дорослому житті. При входженні у новий колектив, дуже важливо правильно себе поставити. Я міняла місце роботи не раз і стикалася на практиці як завойовується довіру і повагу колег. Який би складний колектив не був – домогтися поваги до себе і впоратися з конфліктною ситуацією можливо.
Але як навчити цього дитину? Адже я не можу прийти з ним в школу і виголосити за нього потрібні слова. Немає можливості за нього вирішити, коли потрібно дати здачі, а в який момент посміхнутися і не звертати увагу на “нахабу”.
Стільки способів змусити себе поважати я застосовувала на практиці, і кожен залежить від ситуації, яка розвивається в даний момент.
Я вирішила звернутися до незалежного від школи психолога. Я задумалася: Як знайти відповідного фахівця? Раніше мені не доводилося вдаватися до їх допомоги. Одна знайома розповіла свою історію. Коли її дочка не хотіла ходити в садок вони зверталися до різних психологів і всі у голос заявляли, що її дочка не дитсадківський дитина.
– Що це за категорія дітей і чому моя донька до неї ставиться? – вона задавала собі питання. І нарешті, знайшовся фахівець, який запевнив – ваша дитина абсолютно нормальний – просто вдома їй дуже комфортно, і тому, у садок вона ходити не хоче. Подруга була дуже задоволена цим психологом – адже він запевнив її, що проблем немає. Дитина так і не почав ходити в садок. Вони просто найняли няню.
Цей варіант мені теж не підходить – вирішила я.
Я переглянула всю рекламу в нашому місті про психологів і психологічних центрах. Скажу чесно, жоден із пропонованих варіантів, сильно мене не надихнув. Але я вирішила спробувати. Я вибрала, як мені здавалося, відповідний психологічний центр. На сайті говорилося, що фахівці не тільки допомагають впоратися зі всілякими проблемами, які підстерігають нас всюди, але і підкажуть нам, як вплинути на поведінку інших людей.
Саме це мені й треба!
Як добре, що на консультацію я пішла без сина…
Я розповіла психолога у всіх подробицях, ту проблему, з якою ми зіткнулися, і чекала від нього якоїсь допомоги, може бути ради.
Наведу уривок розмови:
П: Чому ви раніше ніколи зі своїми проблемами не зверталися до фахівців?
Я: Тому, що звикла вирішувати їх сама і поки, що у мене це виходило.
П: Але ж коли ви хочете зробити собі гарну зачіску ви йдете до перукаря –
Мої думки: Причому тут перукар, якщо б я була психологом, я б порівняла себе з лікарем. І зробити собі гарну зачіску я можу, і часто роблю це сама.
Я: А навіщо я повинна часто до нього звертатися?
П: Щоб відчути себе щасливою.
Я: Я і так щаслива людина, просто зараз зіткнулася з такою ситуацією, з якої поки що не бачу виходу, а питання потрібно вирішувати терміново, ось і звернулася до Вас.
Не буду описувати весь наш подальший діалог…
Підсумок був наступний:
П: Ви абсолютно не адекватна людина, у ваших думках суцільна плутанина, і я за це діло не візьмусь…
В моїй свідомості виникло відразу стільки думок:
– мені ніколи ніхто не казав, що я не адекватна;
– невже психолог має право говорити такі речі, людині, яка звернулася до нього за допомогою?;
– на мій погляд, чим важче завдання, тим цікавіше її вирішувати, вирішивши проблему неадекватної людини можна відчувати себе крутим фахівцем;
– і ще багато думок на тему ввічливості та правил гостинності (адже я прийшла в його офіс) як не крути, була гостею;
Грубіянити у відповідь я не стала. Такий поворот подій, для мене був несподіваним і навіть на якийсь час похитнув мою впевненість у собі і своїх силах.
А адже я могла після такого походу до психолога придбати до проблеми мого сина ще й комплекс щодо себе, як неадекватної людини.
Я впевнена в тому, що є дуже хороші психологи. Можливо, їх немає в нашому місті або мені просто не пощастило.
Але бажання ходити до цих фахівців відпало геть.
У результаті ми самі знайшли вихід з непростої ситуації і побороли проблеми, які виникли в новій школі. Читайте про це у статті: “Як впоратися з труднощами у новій школі”.
А якщо ваша дитина гиперактивен, стаття в допомогу – Гіперактивна дитина – що робити?