Письменник Авдєєнко Олександр Остаповичбіографія, творчість

Сьогодні ми розповімо, хто такий Олександр Авдєєнко. Біографія його буде докладно розглянуто далі. Мова йде про радянському і російському прозаїка, публіциста, драматурга і киносценаристе.

Біографія

Олександр Авдєєнко – письменник, який з\’явився на світ у 1908 р. в селищі. Нині це українське місто Макіївка Донецької області. Походить з родини робітника-шахтаря. В дитинстві майбутній письменник був беспризорником. Пізніше працював на шахтах на Донбасі. Працював у Макіївці на заводі під назвою «Уніон». Пізніше відправився в Магнітогорськ. Там працював на будівництві ММК В. В. Сталіна. Обіймав посаду помічника машиніста паровоза. Став учасником літературної групи під назвою «Буксир».

У 1933 р. відбувся його дебют у великій літературі. Було це в горьківському альманаху під назвою «Рік XVI». Там був випущений роман «Я люблю». Пізніше він вийшов в «Радянській літературі» і «Профиздате». Брав участь у поїздці групи письменників ББК В. В. Сталіна. У 1934 р. виступив як делегат I Всесоюзного з\’їзду письменників. Там його прийняли до складу СП СРСР. Під час виступу на зазначеному з\’їзді М. Гіркий особливо відзначив твір нашого героя «Я люблю».

Наступний важливий рік в біографії письменника – 1935. Тоді він виступив з промовою в рамках VII Всесоюзного з\’їзду Рад. Тема звучала так: «За що я аплодував товаришу Сталіну». Тоді він зазначив, що є письменником, тому мріє створити дійсно незабутнє твір.

Жив наш герой в Москві. Був студентом Літературного інституту. Працював у редакції газети «Правда». Новий роман під назвою «Столиця» був розкритикований Гірким. У 1936 р. за пропозицією С. Орджонікідзе відправився в Донбас. Проживав у Макіївці. Працював над створенням нового роману про шахтарів під назвою «Держава це я». Книга завершена в 1938 р, проте так і не була опублікована.

Нашого героя обрали депутатом Всеукраїнського З\’їзду Рад. Пізніше його посаду змінилася. Він став депутатом міської ради Макіївки. В 1939 році як спеціальний кореспондент «Правди» їздив на територію приєднаної Західної України. У 1940 р. за сценарієм нашого героя була знята картина «Закон життя». Дана стрічка піддалася нищівній критиці, що виходить від партійної преси. Причиною називалася наклеп на студентську радянську молодь. Після засідання ЦК ВКП(б) нашого героя виключили зі Спілки письменників і партії, а також звільнили з газети «Правда». Розгромну критику автора озвучували секретарі ЦК Йосип Сталін і Андрій Жданов, а також письменники Олександр Фадєєв, Микола Погодін і Микола Асєєв.

Після винятків почав знову працювати на шахті помічником машиніста. У 1941 р., згідно з спогадами письменника, його не взяли на фронт добровольцем. Він числився в політичному складі, а розжалування нашого героя в рядові відняло кілька місяців. Лейтенант вийшов з мінометного училища. В діючу армію потрапив тільки в 1942 р.

За словами сина нашого героя, він почав писати для різних фронтових газет. Нариси безуспішно посилав в «Червону зірку». Так тривало, поки один з творів («Спокута кров\’ю») Давид Ортенберг, редактор газети, дуже ризикуючи, не послав Сталіну. Нарис цей розповідав про колишнього офіцера, який здійснив подвиг у штрафбаті. Вночі від Сталіна надійшов дзвінок, він повідомив, що твір можна публікувати, і його автор спокутував провину. Так письменник повернувся у світ літератури. Після цього йому вдалося написати багато книг, однак він так і не позбувся від болю, яку принесла йому несправедлива розправа, хоча він вірив в ідеї соціалізму. Не менше він довіряв і Сталіну до того моменту, поки йому не стала відома вся правда про діяння головнокомандувача.

Син письменника згадує, що одного разу, після серцевого нападу, його батько почав говорити про Сталіна. Тоді він попросив письменника подумати про себе. На що наш герой відповів, що не може відпустити Сталіна. З 1942 по 1945 автор книг був на фронті, отримавши посаду військового кореспондента газети під назвою «За Вітчизну», яка виходила в 131 дивізії. Далі почав працювати в виданні «Син Батьківщини».

Творчість

Авдєєнко Олександр – автор понад 40 книг. Роботи нашого героя переведені на п\’ятнадцять мов, серед них угорська, китайська і англійська. Одним з найвідоміших його творів є повість «Над Тисою». Як критик і публіцист друкувався на сторінках газет «Правда» і «Радянська культура», а також журналів «Прапор» та «Радянський екран».

Романи

Авдєєнко Олександр Остапович є автором твору «У поті лиця свого». Також його перу належать романи: «Я люблю», «Це твій світ», «Чорні дзвони», «Праця», «Доля», «слідами невидимок», «Дунайські ночі».

Книжкові видання

У 1933 р. Авдєєнко Олександр написав роман «Я люблю». В 1934 р. вийшов твір «Історія рудого Никанора». У 1936 р. були видані книги «Сто днів» і «Доля». У 1946 р. з\’явився «Щоденник мого друга». У 1951 р. вийшов роман «Праця». В 1954 р. були написані твори «Дорога на Верховину» і «Над Тисою». У 1955 р. вийшла повість «Гірська весна». У 1957 р. з\’явилася книга «У Карпатського багаття». У 1960 р. було видано працю «Віра, Надія, Любов», що містить нариси, оповідання і повісті про війну.

У 1970 р. вийшов твір «Вся краса людства. Фронтовий щоденник». У 1971 р. була написана книга «Подорож з одним». В 1972 р. з\’явилася документальна повість «Слідопит». У 1975 р. була видана книга «Побачення з Магниткой». У 1977 р. були створені праці «Увійди в вогонь, у якому я горю» та «Межа». У 1981 р. з\’явилася повість “Застава твого імені”. З 1982 по 1983 видавалося зібрання творів письменника у чотирьох томах. У 1989 р. з\’явилася книга спогадів «Відлучення». У 1991 р. були видані спогади нашого героя під заголовком «Покарання без злочину».

Інші роботи

Авдєєнко Олександр створив твори «Викуплення кров\’ю», «В прикордонному небі». Йому належать цикли оповідань «Ровесники» та «П\’єса». На основі творів нашого героя були зняті фільми «Я люблю», «Закон життя», «Над Тисою».

Нагороди

Авдєєнко Олександр 1944 р. був нагороджений орденом Червоної Зірки. У 1969 р. отримав «Знак Пошани». Удостоєний двох орденів Трудового Червоного Прапора. Отримав премію від видання «Радянська культура». Був удостоєний ордена Вітчизняної війни I ступеня. Є володарем медалі «За відзнаку в охороні державного кордону СРСР».