Внутрішній стимул – це надзавдання виховання

Що змушує нас рухатися вперед, розвиватися, прагнути до більшого? Тільки мрії або бажання вижити? Чи є щось, що мотивує нас сильнішими? У вихідному значенні стимул – це гострий предмет, палиця з наконечником, якою женуть биків. Лише пізніше слово стало вживатися в переносному сенсі. Воно стало позначати “сильний спонукальний фактор”. Саме він здатний змусити нас не тільки розвиватися і прагнути до більшого. Стимул – це основний інструмент мотивації. У нейрофізіології це слово має ще й інше значення. Згідно з вченням Павлова та його послідовників, стимул – це дія на нервові закінчення, що викликає неодмінний відрух-реакцію. Варто сказати, що як у фізіологічному значенні способи реагування різняться, в залежності від організму, так і в психологічному відношенні. Те, що буде стимулом для одного, для іншого може стати гальмівним фактором.

Ідею мотивування використовують всі, хто має відношення до людських ресурсів, кадрів, психології. Для роботодавця, який прагне до отримання максимальної віддачі від працівника, стимул – це все, що заохочує працівника найкращим чином виконувати свої обов\’язки. В цьому сенсі він може бути позитивним і негативним. Позитивний – прагнення до похвали або обіцяна нагорода. Негативний – бажання уникнути осуду чи покарання. Для працівника стимул – це, насамперед, грошову винагороду. Лише на другому місці стоять самореалізація, професійні досягнення, визнання, похвала.

В силу того, що стимул – це досить проста формула “акція – реакція”, використовують його як свідомо (в тому випадку, коли виникає необхідність маніпулювати або керувати іншою людиною), так і несвідомо. Навіть у сімейних стосунках можна простежити ту ж досить нескладну ланцюжок. Стимул – це один з основних елементів виховання дітей. Якщо використовується позитивна, нагородна мотивація, а не страх покарання і неприємностей, то у дитини формується більш оптимістична, активна позиція в житті. І навпаки, якщо немає стимулу, або він негативний, можуть виникати серйозні особистісні проблеми. Мотивація, поштовх до дії можуть бути як внутрішніми, так і зовнішніми. Для гармонійного розвитку особистості необхідно формувати вміння знаходити стимули в собі самому або в духовній сфері. Адже виховання – це не дресура, і чоловік повинен сам шукати своє місце в житті. Однак домогтися такої внутрішньої самомотивації дуже непросто.

Як часто ми підміняємо справжню мету розвитку – самоактуализацию, творчість – зовнішніми атрибутами. Мати щось (будинок, машину), володіти владою або становищем у суспільстві здається важливим. Але саме в цьому випадку, якщо щось ламається, якщо мета вислизає, руйнується і мотивація людини. Виникає питання: “як жити, якщо немає стимулу?”. Відповіді кожен шукає для себе сам в силу своєї розвиненості і духовності. Зовнішній стимул втратити легко. Внутрішній буде підтримувати і сподвигать до дії, мотивувати до повноцінного життя. Для одних таким стимулом може стати віра, для інших – творчий початок, потреба в самовираженні. Формування здатності до внутрішньої мотивації і є надзавданням будь-якого вихователя.