Короткий зміст \”Епосу про Гільгамеша\”, філософські проблеми, аналіз

Всі народності мають своїх героїв. У стародавній Месопотамії таким прославленим героєм був цар Гільгамеш – войовничий і мудрий, шукає безсмертя. Знайдені таблички з письменами, що оповідають про нього, можливо, є самим першим пам\’ятником літературної майстерності.

Хто такий Гільгамеш?

Легенда про Гільгамеша – це також безцінне джерело знань про вірування шумерів. У стародавній Месопотамії царем Урука (сильного і розвиненого по тим часам населеного міста-царства) був жорстокий в юності Гільгамеш. Він був сильний, впертий, і не мав поваги до богів. Його сила настільки перевершувала силу земної людини, що він міг побороти бика або лева одними руками, як це робив біблійний герой Самсон. Він міг піти на інший край світу, щоб увічнити своє ім\’я; і переплисти море Смерті, щоб дати людям надію на безсмертну життя на землі.

Швидше за все, після його кончини народ настільки високо підніс у переказах свого царя, що назвав його на дві третини богом, і лише на одну третину – людиною. Він досяг такого шанування завдяки невгамовній спразі знайти богів і зажадати собі вічного життя. Саме цей сюжет описує вавілонське сказання про Гільгамеша.

Це розповідь про героя, познавшем багато бід у мандрах, аналізують філософи і теологи, в надії знайти відповіді на вічні питання про життя і смерті, які можливо шумери знали.

Один Гильгемеша – Енкіду

Ще один головний герой епосу – сильний Енкіду, який прийшов від богів, щоб убити Гільгамеша. Настільки жорстоко цар Урука звертався з народом, що люди молили верховну богиню створити противника для свого царя, щоб молодому воителю було куди дівати молодий запал і войовничу силу.

І створила богиня шумеру на прохання стражденних полузверя і напівлюдини. А ім\’я він отримав Енкиду – син Енкі. Він прийшов битися і перемогти Гільгамеша. Але коли йому не вдалося перемогти суперника в поєдинку, Енкіду з Гильгамешем змирилися з тим, що сили їх могутні однакові. Згодом Гильгемеш став Енкиду кращим другом. І Гільгамеш навіть привів його до матері – богині Нинсун, щоб вона благословила полузверя як рідного брата для свого сина.

Разом з Енкіду герой відправився в країну кедрів. Судячи з усього, країною кедрів називався сучасний Ліван. Там вони вбили сторожа кедрового лісу – Хумбабу, за що і постраждав син Енкі.

Згідно з легендою, він помер від хвороби через 12 важких днів замість самого Гільгамеша. Цар гірко оплакував свого близького друга. Але самому Гильгамешу судилося продовжити шлях на землі. Короткий зміст епосу про Гільгамеша дає уявлення про те, як сильно змінила дружба з цією істотою нешанобливого до богів Гільгамеша. А після смерті цього героя цар знову докорінно змінився.

Таблички з переказами

Вчених всіх країн цікавить питання про те, де був створений епос про Гільгамеша. Епос був написаний на глиняних табличках. Є припущення, що написана легенда десь у 22 ст. до н.е. Виявилися 12 табличок із клинописними текстами в кінці 19 століття. Найпершу з них (ту, що оповідає про потоп) знайшли при розкопках бібліотеки давньо-асирійського царя Шурбанипалла. У той час на цьому місці знаходився місто Ніневія. А зараз це територія нинішнього Іраку.

А далі дослідник Джордж Сміт вирушив на пошуки інших таблиць на території Стародавнього Шумеру. Всього в епосі 12 пісень, у кожній з яких по 3000 віршованих рядків тексту. Зараз всі ці глиняні таблички зберігаються в англійській музеї всесвітньої історії.

Пізніше, після смерті Д. Сміта, були знайдені і розшифровані інші таблички. Знайдено шумерський «Епос про Гільгамеша» на сирійському, аккадскій і ще 2 давніх мовах.

Ким був записаний епос: версії

Хто написав поему, вченим-ассириологам невідомо. Сказання про героя, здатного переносити самі страшні злидні заради вищої мети – найцінніша книга Шумеру. Деякі легенди кажуть, ніби сам Гільгамеш після свого приходу з невідомих країн взявся писати різцем на глині про свої пригоди, щоб предки про них не забули. Але це малоймовірна версія. Написати поему могла людина, що володіє мисленням художника і художнім стилем, той, хто вірив у силу слова, а не зброї.

Хто-то в народі, хто мав явно літературним талантом, об\’єднав всі розрізнені легенди в єдину історію і написав її у вигляді поеми. Ця поема про Гільгамеша, що дійшла до наших днів, вважається найпершим літературним твором.

Короткий зміст епосу про Гільгамеша

Поема про Гільгамеша починається з опису того, як молодий і запальний цар завоював Урук і відмовлявся коритися цареві міста Кіш Агге. Разом з молодими вояками він відстоює своє царство, наказує будувати кам\’яну стіну навколо міста. Це перша згадка про Гільгамеша. Далі в міфі розповідається про Гільгамеша та дереві хулуппу (верба, посаджена на березі річки Євфрат богами), в стовбурі якого причаїлася демоница Ліліт. А в корінь дерева, посадженого богами, зарилася величезна змія. Гільгамеш тут показаний як хоробрий захисник, не дозволив убити могутнє дерево, яке полюбилося ассірійської богині любові Інанни.

Коли богиня родючості Іштар (Ісіда у греків) оцінила мужність молодого царя, вона наказала йому стати її чоловіком. Але Гільгамеш відмовився, за що боги направили на землю грозного і величезного бика, спраглого погубити героя. Гільгамеш разом з вірним і витривалим іншому долають бика, так само як і велетня Хумбабу.

І мати царя, коли той задумав похід, була надзвичайно стривожена і просила не йти в бій проти Хумбабы. Але все ж Гільгамеш нікого не слухав, а вирішував все сам. Удвох з другом вони перемагають велетня, який охороняє кедровий ліс. Вони вирубують всі дерева, викорчовують величезні коріння. Друзі не використовували ці дерева для будівництва, ні для чого іншого. Кедри мають в епосі тільки якийсь сакральний сенс.

Потім за вбивство велетня і вирубку сакрального лісу боги вбивають Енкіду. Він помер від таємничої хвороби. Попри всі благання, боги не змилувалися над полузверем. Так розповідає шумерський епос про Гільгамеша.

Гільгамеш одягає на себе лахміття і відправляється в незнаний шлях, щоб знайти істинне знання про те, що таке смерть, і вимолити у вищих сил вічне життя. Він перетнув води смерті, не побоявся прийти на іншому її березі, де жив Утнапіштім. Той повідав Гильгамешу про квітку, що росте на дні моря Смерті. Тільки той, хто зірве чудова квітка, може продовжити своє життя, але все ж не навічно. Гільгамеш прив\’язує важкі камені до сильних ногах, і впадає в море.

Знайти квітку йому вдалося. Однак по дорозі додому він занурюється в прохолодний ставок, а квітка залишає на березі без нагляду. І в цей час змій краде квітка, на очах героя стаючи молодшим. А Гільгамеш повернувся додому, розбитий своєю поразкою. Адже він ніколи не дозволяв собі програвати. Ось такий короткий зміст епосу про Гільгамеша.

Біблійний потоп в легенді Стародавнього Шумера

Перший правитель міста Урук існував безсумнівно. Міф про Гільгамеша – не зовсім вигадка. Однак після тисячоліть образ реальної людини і вигадка злилися так, що розділити сьогодні ці образи не представляється можливим.

Поема про Гільгамеша містить розгорнутий розповідь про Всесвітній потоп. Йдучи по шляху, який відкрито лише одному Сонцю, Гільгамеш приходить за відповідями на свої запитання до царства Утнапиштима – єдиному серед людей безсмертному. Прапредок Утнапішті, знав всі таємниці, оповідав йому про жахливу потоп в давнину і побудованому кораблі порятунку. Прототип прапредка Утнапиштима – це старозавітний Ной. Звідки шумерам відома ця історія про біблійний потоп – незрозуміло. Але згідно з біблійними переказами, Ной дійсно жив понад 600 років, і міг вважатися невмирущим для представників інших народів.

Знайдена в землях, які раніше були ассирийскими “Легенда про Гільгамеша, про всі видавшем” – знахідка небувалої значущості, так як дає їжу для роздумів. Цю легенду порівнюють за значенням з “Книгою мертвих” єгипетського народу і навіть з Біблією.

Основна ідея поеми

Ідея поеми не нова. Трансформація характеру героя притаманна багатьом старим легендами. Для таких досліджень особливо цінний знайдений епос про Гільгамеша. Аналіз вірувань єгиптян, шумерів, їх уявлень про життя богів, їх поняття про те, якою є життя після смерті – все це продовжують досліджувати досі.

Яка ж основна ідея простежується в легенді? В результаті своїх мандрівок Гільгамеш не отримує того, чого шукав. Наприкінці оповіді, як описує міф про Гільгамеша, квітку безсмертя виявляється у хитрою змії. Але духовне життя в героя епосу зароджується. Відтепер він вірить в те, що безсмертя можливо.

Короткий зміст епосу про Гільгамеша не підпорядковане суворому логічному викладу. Тому немає можливості простежити послідовно, як розвивався герой, які були у нього інтереси. Але в легенді говориться, що Гільгамеш прагнув до слави, як ніхто інший. Тому він йде на небезпечний бій з велетнем Хумбабой, від якого героя рятує тільки прохання до бога Шамашу його матері-богині. Бог Шамаш піднімає вітер, застилающий погляд велетня, і тим допомагає героям у їхній перемозі. Але Гильгамешу знову потрібна слава. Він іде далі. Йде до води смерті.

Все ж наприкінці поеми цар знаходить спокій душі, коли бачить майже готові стіни навколо царства Урук. Його серце зраділо. Герой епосу відкриває для себе мудрість буття, яка свідчить про нескінченність душі, трудящої заради інших. Гільгамеш відчуває полегшення – він зміг щось зробити для майбутніх поколінь.

Він прислухався до поради богів, що було дано йому в саду: людина смертна по природі, і потрібно цінувати своє коротке життя, вміти радіти тому, що дано.

Аналіз деяких філософських проблем, порушених у епосі

Спадкоємець трону і герой в такому давньому джерелі, як поема про Гільгамеша, проходить через різні випробування і перетворюється. Якщо на початку цар постає в образі неприборканого, норовливі і жорстокого юнака, то після загибелі Енкиду він вже здатний на серцеву глибоку скорботу по одному.

Вперше усвідомлюючи марність існування, відчуваючи страх перед смертю тіла, герой поеми звертається до богів, щоб дізнатися таємниці життя і смерті. Відтепер Гільгамеш не може просто правити своїм народом, він хоче дізнатися про таємницю смерті. Його душа приходить до цілковитого розпачу: як невгамовна сила і енергія в тілі Енкіду могла загинути? Цей вогонь душі веде героя все далі від рідної землі, дає сили для подолання небувалих труднощів. Так трактується епос про Гільгамеша. Філософські проблеми буття і небуття також просвічуються в цих віршах. Особливо в уривку, що гласить про втрачений квітці, нібито дарує заповітне безсмертя. Ця квітка – явно філософський символ.

Більш глибоке розуміння цього епосу – це перетворення духу. Гільгамеш з людини землі перетворюється у людини неба. Образ Енкіду може трактуватися як звірячі інстинкти самого царя. А боротьба з ним означає бій з самим собою. Зрештою, цар Урука перемагає свого нижче початок, набуває знання та якості характеру істоти на дві третини божественного.

Порівняння епосу про Гільгамеша з “Книгою мертвих” єгиптян

Яскраву алюзію можна виявити в історії переходу Гільгамеша через води мертвих за допомогою Харона. Харон у єгипетській міфології – це глибокий худий старий, який перевозить покійного зі світу смертних в інший світ і отримує за це плату.

Також сказання про Гільгамеша згадує про те, який за віруванням ассірійців світ мертвих. Це гнітюча дух обитель, де вода не тече, не росте жодна рослина. А людина плату за всі діяння отримує тільки при житті. Причому життя його свідомо коротке і безглузда: «Тільки боги з Сонцем зостануться вічно, а людина – його полічені роки…»

Єгипетська ж “Книга мертвих” – папірус, де записані різні заклинання. Другий розділ книги присвячений тому, як душі потрапляють в підземний світ. Але якщо Осіріс вирішував, що душа зробила більше блага, її відпускали і дозволяли бути щасливою.

Гільгамеша після спілкування з богами відправляють назад в його світ. Він проходить обмивання, одягає на себе чисті одягу, і хоч і втрачає квітка життя, є в рідній Урук оновленим, освяченим благословенням.

Епос в перекладі Дьяконова

Російський сходознавець В. М. Дияконів у 1961 році почав переводити епос. У своїй роботі перекладач спирався на вже готовий переклад В. К. Шилейка. Епос про Гільгамеша у нього вийшов найбільш точним. Він пропрацював безліч стародавніх матеріалів, і до цього часу було уже відомо науковому світові, що прототип героя все-таки існував.

Це цінний літературний та історичний документ – епос про Гільгамеша. Переклад Дьяконова перевидавали в 1973 році і ще раз вже 2006 році. Його переклад – майстерність філологічного генія, помножене на цінність давньої легенди, пам\’ятки історії. Тому всі ті, хто вже прочитав і оцінив вавілонське сказання, сказання про Гільгамеша, відгуки про книгу залишили чудові.